Моє рідне селище

Я народилася в мальовничому, красивому селищі, що на кордоні з Польщею – в Нижанковичах. Це найрідніше місце на землі для мене, бо тут народилися мої батьки, я і мій брат, ми виросли на цій землі і провели найкращі моменти життя тут.

  Ось я і хочу розповісти вам про своє рідне містечко…………….

Містечко Нижанковичі (Старосамбірський р-н) лежить на самому кордоні з Польщею. З львівської автостанції № 8 (біля залізничного Двірця) сюди о 7.00 годині відправляється бусик. Увага! Бус забивається так, що люди лежать навіть на колінах у тих, хто сидить. Забита і кабіна водія, а разом з ним на сидінні сидить дівчина, яка не влізла у двері. Це все задоволення продовжується 3 години. І ще, якщо дійсно захочете їхати, то місце в автобусі треба займати принаймні о 6.30. В іншому випадку ви або будете їхати всю дорогу стоячи в незручній позі, або взагалі нікуди не поїдете.

Ну і головне: містечко знаходиться у прикордонній смузі. Треба мати при собі паспорт. Проте, наявність паспорта не врятує вас від тимчасового затримання прикордонниками. Але про це пізніше.

І якщо все ж таки ви перебороли всі перешкоди на шляху до мрії, Нижанковичі подарують вам незабутні години щастя з великим "набором краєзнавця": ратуша, палац, костел, оборонна церква, цвинтар, каплички і стара міська забудова.

Перші писемні згадки про містечко Краснополе (Краснопіль) - саме так колись йменувалися Нижанковичі, датуються 1377 - 1378. У 1431 році поселення отримало статус міста з польським правом, а у 1448 році польський король Казимир Ягайлович, посилаючись на попередні привілеї, перевів місто на Магдебурзьке право. У 1251 році він заснував римо-католицьку парафію та надав дозвіл на будівництво костелу.

Оскільки замку в Нижанковичах не існувало, його роль відігравав оборонний костел, який захищав місцевих мешканців від різноманітних зайд: татар, молдаван, турків. У 1540 році костел було відбудовано після татарських нападів і освячено під титулом Пресвятої Трійці, Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, св. Мартина, Миколая і Варвари.
Відремонтований храм освятив перемишльський єписков-помічник Андрій Пруський, а наприкінці ХІХ - початку ХХ століття храм відремонтували та добудували під керівництвом пароха Адама Пенкося. У 1910 році збудовано високу дзвіницю.

Пошкоджений під час Першої світової війни костел було відразу ж відбудовано. У 1932 - 1933 роки храм ремонтували за пароха Михайла Поправського. Після 1945 року костел перетворили на зерносховище, потім - на спортивний зал. Повернули святиню віруючим у 1989 році, а у 1991 році храм відкрили за участю єпископа-помічника Рафаїла Керницького. Протягом 1992 - 1994 років костел відремонтували, а у 2007 році оголосили санктуарієм Пресвятої Діви Марії.

Перша церква в Нижанковичах була вже у 1473 році. Існуючий оборонний храм Пресвятої Трійці збудовано у XVI столітті (за деякими даними - у XV столітті). Церква - дуже цікавий твір галицької архітектури: має кам'яну основу і дерев'яні наметові верхи. Верхи над навою і бабинцем мають по два заломи і завершуються цибулястими банями на низьких восьмериках. Здалеку видається, що бані вкриті дерев'яним ґонтом, але це ілюзія: під ґонт стилізувалася стара поржавіла бляха. Маленька баня вінчає і вівтарну частину.
Найцікавішою частиною храму є бабинець. З заходу він оточений дерев'яним опасанням на різьблених стовпчиках, а з півдня та півночі - вузькими мурованими добудовами до первісних наріжних контрфорсів. Другий ярус є дерев'яним і побудований у вигляді аркади-галереї, традиційної для народного дерев'яного зодчества Галичини. Поруч з храмом - висока дерев'яна дзвіниця.

Серце містечка - побудована у 1759 році ратуша. Це, напевне, одна з найбільш неординарних ратуш в Україні. Її основа - це одноповерхова, майже квадратна в плані будівля. Вона майже не має декору. Серед маленьких прикрас - тільки лиштви вікон і протягнутий на їх рівні вузенький фриз, що залишився лише частково.
А основна фішка ратуші - шпиль, увінчаний фігурою оленя в натуральну величину - елементом гербу Нижанковичів. Напевно, олень мав виконувати функцію флюгера. Та, на жаль, ні ратуша, ні олень своїх функцій вже давно не виконують. До Другої світової війни у ратуші дійсно містився магістрат і пожежна частина. Після війни тут встигли побувати і бригада швидкої допомоги, і аптека, і дизель-електростанція. З початку 1960-х рр. приміщення ратуші переобладнали на гуртожиток Нижанковицького професійно-технічного училища. А зараз будівля порожня і руйнується на очах.

А олень... У 1980-х роках його вже зносило разом з вежею буревієм, після чого ці елементи ратуші відновили. Та на сьогоднішній день в оленя вже згнила задня частина. На жаль, надії на відновлення ратуші мало. Є лише невелике сподівання на обіцяний владою перехід "Нижанковичі - Мальговіце" під ЄВРО-2012 та на те, що він стане хоча б маленьким поштовхом до того, що містечко з його пам'ятками не вмре.

Недалеко від церкви є Народний будинок, а біля неї - стара вілла, в якій зараз знаходиться дитячий садочок.
Від центру на південь дорога веде до колишнього передмістя Вигадів. Колись це було окреме поселення, в якому стояли корчми і заїжджі двори, вигідно розташовані (звідси й назва) при дорозі до Нижанковичів. По дорозі на Вигадів є ще декілька цікавих старих споруд: загальноосвітня школа, колишня пошта (колишня вілла з кельтським хрестом на фронтоні),на даний момент пошта знаходиться в іншому місці.